У Литві полюбляють свіжу випічку, а кибини такі популярні серед пиріжків, що можуть вважатися литовським фастфудом. Проте насправді кибини — традиційна страва тюркського корінного народу Криму та України — караїмів. Тож як кибини підкорили балтійські прилавки? Та як ці смаколики повʼязані з ідентичністю?

“Kibinas su vištienos” (Кібінас з куркою), супермаркет Rimi у Вільнюсі, 2023 рік

Крим — Литва

За однією з версій, у VIII–X століттях серед тюркських племен Хозарського каганату виникла нова віра — караїмізм, що ґрунтувався на старовинних текстах Старого Завіту і відкидав будь-які трактування. Після XI століття прихильники цієї конфесії мігрували до Криму, який тоді належав Хозарському каганату, зокрема до Кирк-Ору (нині Чуфут-Кале, тобто “єврейська фортеця”), а також Кезлеву (Євпаторії), Кафи (Феодосії) та Акмесджиту (Сімферополя).

Наприкінці XIV століття Вітовт, великий князь литовський, руський і жемантійський, воював на території Приазов'я та в Криму, які тоді належали Золотій Орді. За легендою, караїми були вправними воїнами, і, побачивши це, Вітовт запросив їх до Литви. В 1397–1398 роках близько 380 караїмських родин прибули до міста Тракай неподалік Вільнюса. Караїми оселилися на півночі Тракайського півострова, що розташований у центрі міста та омивається озерами. Пізніше караїмські громади виникли і в Паневежесі, Вільнюсі, Біржаї, Упиті, Салосі, Пасвалісі. Вони підтримували культурні й релігійні зв'язки з караїмами Криму, Галича та Луцька. Та батьківщиною для них стала Литва.

Фотографії караїмської громади в Музеї караїмського народу імені С. Шапшала у місті Тракай, 2023 рік

Строкаті режими

Караїмська спільнота Тракаю існувала як своєрідне місто всередині міста і мала власне магдебурзьке право, яке Вітовт надав їм у 1441 році. За цим правом, караїми обирали особу, що представляла їхні інтереси у Великому князівстві Литовському.

У XVIII столітті, після усталення влади Російської імперії, все змінилося — караїмам довелося відстоювати свою ідентичність та шукати компроміси з новою владою. Після цього вони отримали особливий статус в межах імперії, їх визнали як релігійну спільноту зі своїми адміністративними та релігійними представниками.

«Коли прийшла ПольщаРіч Посполита, вона диктувала нові правила. Потім радянський час — абсолютно інша історіясповідувати релігію було заборонено; багато караїмської спадщини було знищено. Лише після відновлення Литвою незалежності в 1991 році життя караїмів почало приходити до норми, спільнота повернула свої права, які визнали на конституційному рівні», — розповідає Каріна Фіркавічуте, голова Литовської асоціації караїмської культури.

Музей караїмського народу імені С. Шапшала у місті Тракай, 2023 рік

Хранителька спільноти

Ми зустрічаємося з Каріною в Музеї караїмського народу в Тракаї. Він носить імʼя відомого серед караїмів сходознавця Серая Шапшала. Саме Шапшал ініціював створення цього музею в 1938 році та домовився з місцевою владою, аби та виділила землю для будівництва. Тоді тракайська караїмська спільнота налічувала близько 500–600 осіб. Добудовували музей вже після Другої світової війни. Він відкрив двері для відвідувачів лише у 1967 році. Зараз у Литві проживає менше 200 караїмів.

«Щонайменше я стою перед вами, отже спільнота жива», — каже Каріна.

Нині литовські караїми послуговуються переважно литовською мовою. Караїмську памʼятають близько 30 людей на всю Литву, проте і вони активно її не вживають. Караїмська молодь взагалі майже не використовує рідну мову, хоча спільнота в Тракаї регулярно організовує мовні літні школи для всіх охочих караїмів. Родина Каріни спілкується у побуті виключно караїмською.

Голова Литовської асоціації караїмської культури Каріна Фіркавічуте, 2023 рік

«До трьох років я не говорила жодною іншою мовою, окрім караїмської. Коли я пішла в дитячий садок, вивчила литовську. Це мій привілей. В моєму поколінні є ще всього дві-три людини, які можуть говорити караїмською», — ділиться Каріна.

Її батько — газан, караїмський священнослужитель. Тож Каріна зростала у родині, що дотримувалася всіх караїмських традицій. Кибини, які вони готують вдома, — завжди з мʼясом, але не зі свининою. Овочева начинка чи соєве мʼясо — це вже сучасні винаходи, далекі від традицій, каже Каріна. За її словами, саме суворе дотримання традицій та чисельність спільноти допомогли зберегти її у Литві.

Дороговказівник у місті Тракай з караїмськими топонімами, 2023 рік

Віднайдене коріння

Для Дарʼї Мічрі з України знайомство з караїмською культурою розпочалося з книги караїмських рецептів, яку приніс додому її батько. Разом з мамою вони готували селькеме — запечену яловичину з овочами, караїмську святкову страву.

Попри нетипове для українців прізвище (караїмською “мічрі” — це виходець з Єгипту), у дівчини не було відчуття, що її родина відрізняється від інших. Її імʼя, як і імʼя її батька, типово словʼянське. Дівчина народилася у Дніпрі, її батько — на Донеччині. Вони не були релігійними, не дотримувалися народних традицій, не говорили караїмською мовою. Дарʼя знала, що її прізвище караїмське, але що воно значить — довідалася лише у 16 років. Її татові тоді було за 40, і для нього це теж стало відкриттям.

“Це жахливо. Весь час ти наче живеш без коріння”, — каже Дарʼя.

Активно цікавитися своїм походженням і шукати інформацію про своїх предків Дарʼя почала 5 років тому, після окупації Криму. Робити це складно. Дістатися найстарішої в Україні караїмської кенаси, в якій зберігається багато інформації, неможливо — вона розташована в окупованій Євпаторії.

Знімок екрана розмови з Дарією, зустріч в Zoom, 2023 рік

Поговорити зі старшими родичами Дарʼя не встигла: “Я стаю дорослішою, більше цікавлюся своїм походженням, а караїмський етнос стає все меншим і меншим”. До 1917 року у Криму проживало близько 15 тисяч караїмів. За переписом населення 2001 року, 1196 людей по всій Україні ідентифікували себе як караїми, з них 671 — на півострові. Скільки їх зараз — достеменно невідомо.

Вибір

Часто знайти інформацію про родину чи контакти родичів складно і тому, що в радянські часи люди з “підозрілим” для партії походженням змінювали свої імена та прізвища. Так, прадідусь Дарʼї Ієшуа Барухович Мічрі став Яковом Борисовичем.

Фотографія родини Мічрі, 1957 рік. Крайній справа — дідусь Дар’ї

“Було неможливо працювати з таким імʼям. На прізвище могли трішки закрити очі. А на абсолютно підозріле, семітське походження імені — не могли. Так сталося з багатьма людьми. Тому звʼязки розірвалися, втратилися”, — розповідає Дарʼя.

Вплинула на караїмську спільноту і родичів Дарʼї зокрема і їхня депортація з Криму до Казахстану під час Другої світової війни. Питання власної ідентичності для Дарʼї постало дуже гостро з повномасштабним вторгненням Росії в Україну.

“Я сформулювала такий вислів, що я українка караїмського походження. Попри те, що в мене взагалі немає українців у роду. Я українка за вибором, за місцем народження, але під цим є підґрунтя — моє прізвище, моє походження. Мені хотілося б розповідати про це з гордістю. Тому що Крим — це Україна, а я за походженням з Криму, і мені б хотілося довести усім, що малі народи Криму мають право вибору, і мій вибір досить зрозумілий”.

Коли Дарʼя не може знайти інформацію про караїмські звичаї чи свята, вона “підглядає” за євреями, бо переконана — попри релігійні відмінності, у євреїв та караїмів багато схожих побутових традицій. Дарʼя планує вивчати іврит. За її словами, це дверцята, через які можна почати заглиблюватись і в караїмську історію. Багато караїмів наполягають на своєму тюркському, а не семітському походженні, однак Дарʼя вважає, що караїмам слід перестати сперечатися про це.

“Якщо боротися за чистоту походження, за чистоту крові, то нас не залишилося взагалі. Можна сказати, що зараз на території планети Земля не проживає жодного караїма, тому що немає нікого чистого. Але якщо хочеться зберегти (культуру), якщо в тебе є така можливість, то, можливо, треба бути більш відкритим, розповідати про це у співпраці з кримськими татарами, євреями. Єврейська спільнота буде рада нас підтримати”, — каже Дарʼя.

Ресторан караїмської кухні в місті Тракай, відвідувачі фотографуються біля стендів, 2023 рік

І знову до пиріжків

Караїмська кухня багата як на прості страви, так і на складніші, пов'язані з релігійними урочистостями. До щоденних страв відносять густий м'ясний суп з локшиною — тутмач. Серед м'ясних страв найпопулярнішим є стейк з баранини, яловичини або телятини.

На Песах (“юдейський Великдень”, свято на згадку про вихід з Єгипту) печуть святковий хліб (Tymbyl), а на П'ятдесятницю готують катламу — семишаровий коржик, що символізує сім тижнів після Песаху. Караїмський традиційний напій — це, зокрема, крупник, алкогольний напій з медом та спеціями, який чудово поєднується з м'ясними стравами.

Серед солодких страв особливе місце посідають весільні короваї з прикрасами у вигляді троянд, які випікають з дріжджового тіста з різними приправами та родзинками. Ці хлібини можуть бути круглими або подовгастими. Перші (кійовлюк) готує наречений, а другі (келінлик) — молода. Справжнє мистецтво приготування короваїв полягає в тому, щоб вони гарно пропеклися, міцно піднялися та залишилися м‘якими всередині.

Приладдя для приготування караїмської випічки в Музеї караїмського народу імені С. Шапшала у місті Тракай, 2023 рік

У місті Тракай караїми живуть.
В королівських замках крупник п’ють.
З ситними стравами на ти вони
Славляться ще й гарячими кибинами.
Матері приготували,
Нас навчили,
Їмо, рідні, ті смачні кибини!
Печаль серця згасає нанівець,
Коли кибин бере караїм.
Наче півмісяць це його «обличчя»,
Навіть коли повний,
Ти з’їв би їх п’ять.

Уривок з вірша «Кибини» Сімона Фірковіча, 1928 рік. Переклад з литовської